Галина Миколаївна Сита народилася 29 січня 1940 року в м. Хар¬кові. Батько її — вчений-хімік, лауреат Ленінської премії (1962), мав винаходи з проблем використання вибухів у народному господарстві. А вона, закінчивши (1962) механіко-математичний факультет Київського університету, успішно займалася в Інституті математики Академії наук України граничними теоремами теорії випадкових процесів та асимптотичними оцінками мір у функціональних просторах: стала кандидатом фізико-математичних наук (1965), опублікувала 25 праць (про граничний розподіл функціоналів від послідовності сум незалежних випадкових величин; про граничні теореми для певних функціоналів від випадкових блукань і інтегралів від броунівського процесу: «О некоторых асимптотических представлениях для гауссовой меры в гильбертовом пространстве» (збірник «Теория случайных процессов», 1974, вип. 2, с. 93-104)...).

Та покликала її й цілком захопила священна справа повернення Україні призабутих нею імен власних математиків світового рівня. Спочатку було це впорядкування могил Георгія Вороного (с. Журавка на Чернігівщині, 1982, гранітний обеліск) й Михайла Остроградського (с. Хорішки на Полтавщині, гранітний знак з його барельєфом, 1985, скульптор В. Білоус, архітектори В. Квас і Є. Ширай), а далі увіковічення їхньої, світлої пам'яті (ще Михайла Кравчука, Миколи Чайковського й Віктора Буняковського): започаткування музеїв, спорудження пам'ятників, створення фільмів, випуск грошових і поштових знаків, організація міжнародних наукових конференцій, видання книжок, де вона — не тільки співредактор, а й автор архівних досліджень:

«Михайло Васильович Остроградський (до 200-річчя з дня народження)», Київ, 2001,— «Родовід Остроградського», с. 117—127; «Вплив наукового доробку Г. Вороного на сучасну науку» (Київ, 2003) — «Життєвий шлях Георгія Вороного», с. 9—22; «Віктор Якович Буняковський (до 200-річчя з дня народження)», Київ, 2004 — «Список праць В. Я. Буняковського» (разом з Наталією Єрмолаєвою), с. 13—44... Так енергія й талант цієї незвичайної жінки знайшли своє сміливе втілення в меморіальних дошках Кравчуку (Київ, Луцьк) та Остроградському (Полтава, на фасаді будинку Старицьких, де закінчився його земний шлях; 1985); у пам'ятниках Остроградському (2001, Полтава, на вулиці його імені біля одного з корпусів педагогічного університету, який започаткував і перший народний музей ученого) та Буняковському (м. Бар, 2004); у проведенні першої міжнародної конференції ім. Михайла Кравчука (Київ, 1992), трьох таких зібрань у пам'ять про Вороного (1993, 1998 та 2003 — Міжнародна конференція з аналітичної теорії чисел і просторових мозаїк, Київ) та іще двох — присвяченого Буняковському (Київ, 2004) й «Простір Скорохода: 50 років потому» (Київ, червень 2007 року); у присвоєнні імені Остроградського (1983) Хорішківській школі, де ентузіазмом її директора В. Кучук обладнано й музейну кімнату (1986); у науково-документальному фільмі (творча група «Автор») та у випуску Національним Банком ювілейної двогривневої монети, а державним видавництвом «Марка України» оригінального поштового конверта (художник Ольга Колісник), присвячених Отроградському...

І хоч з переліченого не все, як сама скромно зауважує, зроблено нею особисто, але її одержимість тут незаперечна. Так, у 2001 році Кабінет Міністрів України саме Галину Ситу затвердив секретарем Організаційного комітету по відзначенню 200-ліття Михайла Остроградського, а її перу належать понад півсотні праць з історії математики. Тож Ситу читають і слухають, їй вірять і її продовжують, навіть тоді, коли вона про те й не здогадується...