Емілія-Габріель народилася 17 грудня 1706 року в Парижі, батько барон де Бретей, дав їй (дуже високій і негарній) блискучу початкову освіту. У 19 років вона вибрала собі чоловіка, який згодом ніколи й ні в чому її не обмежував,— маркіза де Шателе-Ламонт, вийшла за нього заміж і народила двох дітей, ставши господинею в його середньовічно¬му замку Сірей-сюр-Блез, що в Шампані біля м. Люневіль (неподалік від Нансі). Захопившись Емілією, Дюк де Рішельє (хрещеник короля Луї XIV) схилив її до модних тоді математики, фізики та філософії, тож вона самотужки стала вивчати праці Рене Декарта (1596 —1650), віталістичну натурфілософію Готфріда Вільгельма Лейбніца (1646 — 1716) й розвивала ідеї Йоганна І Бернуллі (1667-1748), знайшовши підтримку ще й П'єра Луї Моро де Мопертюї (1698-1759). А в 1734-1745 рр. була вона музою Вольтера («Про філософію Ньютона»), розділяла з ним захоплення Джоном Локком (1632 —1704) й Ісааком Ньютоном (1643 —1727), який бачив світ раціональним, упорядкованим і керованим фізикою; розмірковувала про деїстів з їхньою вірою, що Бога можна шанувати й без церкви. Удвох вони обладнали в замку лабораторію, де й проводили свої експерименти, посилаючи звіти в Париж у королівську Академію. Емілія разом з Вольтером переживали приголомшливий тріумф одних його творів і страх провалу чи заборони інших.

У 1740 р. анонімно у формі «листів до сина», вона видала в Парижі свої «Основи фізики» як спробу підсумувати всі досягнення науки і філософії XVII століття, зіставивши їх з найновішими, і отримала високу оцінку Леонарда Ейлера (1707—1783), якому поступилась її праця «Про природу й поширення вогню» на премію Паризької АН (1738)...

Емілія де Шателе померла 10 вересня 1749 року від родової гарячки...