Пелагея Яківна Кочина народилася 1(13) травня 1899 року у Верх¬ньому Хуторі (тепер с. Покровка) поблизу Астрахані (древній Хаджи-Тархан) в дельті Волги, «у краю російсько-татарському, різномовному й багатоликому, на всіх вітрах Європи й Азії, де до обійсть східних купців підкрадається кочівний степ, на землі, яка живила мрію Велимира Хлєбнікова (1885—1922) про світове співжиття» (Б. Раздишевський). Хрестили її 4 травня, тож ім'я, вказане святцями, в моло¬дості принесло, за власним зізнанням, чимало прикрощів.

Батько, Яків Степанович (1879—1918), був з роду росіян Полубаринових: «Женившись, вскоре отправился в Москву на 5-месячные курсы, постигать знанье Луки Пачиолы (1454—1514), считавшегося создателем двойной бухгалтерии. Был он тружеником, роста среднего, имел белую кожу, светло-голубые глаза, а волосы — черные». Схожа на ньо¬го («но глаза карые, а кожа смуглая»), Палагея «обо всем рассказывала ему как истинному другу».

Мати ж, Анісія Пантелеймонівна (1879-1937), була з української сім'ї Заїкіних, де «ей приходилось пахать на волах». Здоров'ям слабувала, але «была красивой, доброй, ласковой, приветливой и всегда была охвачена какой-то беспричинной тревогой за своих четырех детей.

Родители жили дружно, никогда не ссорились, в обиходе не было грубих и бранних слов. Большого веселья тоже никогда не было, семья вообще была тихая.

Чтобы дети учились, виехали сначала в Астрахань, где отец стал работать счетоводом в частном ломбарде», а Пелагея «сдала экзамен в женскую гимназию сестер-армянок Шавердовнх (Надежда, Вера, Любовь), имея потом в ведомости отметки: 555 миллионов 555 тисяч 555!.. Но уже с 3-го класса за высшим образованием переселилась в Петербург в дешевую трехкомнатную квартиру Гаванского рабочего городка (недалеко от Галерной Гавани) на окраине, откуда в хорошую погоду виднелся Кронштадт». Там Пелагея «поступила (1911) в самую близкую, но довольно далекую от дома Покровскую женскую гимназию, в которой раньше готовили сестер милосердия, оставивших похожую форму. На всю жизнь запомнился совет классной дамы Клавдии Арсеньевой (родственницы бабушки Михайла Лєрмонтова): "Будь всегда готова ко всяким превратностям судьбы". Восени 1916 року вона "с трепетом вошла в здание Висших женских курсов", які були в тодішній Росії "першим жіночим університетом з фізико-математичним факультетом"» (Володимир Чивіліхін).

«От плохого питання семья болела туберкулезом. Уже с 13-ти лет стала подрабатывать (за обед помогала соученицам), тем сохранила здоровье, хотя ямку на шее хирург оставил... Когда умерли сестра и отец (1918), стала (1919) вычислителем в Главной геофизической обсерватории в отделе климатологии, заведовала метеорологической станцией в Каргополе, а с весни 1920-го сосредоточилась в университете...»

Як учений Кочина зайнялась застосуванням математики до «благополучия природы, своей назвала гидродинамику» і стала світовим авторитетом з фільтрації ґрунтових вод і нафти, присвятивши життя вивченню землі й підвищенню її родючості, зокрема віддавши понад три десятки літ (з 1939) Сибірському відділенню академії наук... Вона була професором (1933), доктором (1940), першим у Союзі серед жінок-математиків академіком (1958), нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, чотирма найвищими тоді орденами Леніна, удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці (1969), обиралась депутатом Верховної Ради Російської Федерації... Разом з ним вона була й редакто¬ром першого зібрання творів Софії Ковалевської, автором популярних біографій і власних життєвих спогадів...

Чоловіком її став математик Михайло Євграфович Кочин (1901—1944), якого ще молодим доконала невиліковна хвороба. Мала з ним двох дочок-близнючок (1927), Ніну та Іраїду, що захистились як гідромеханіки...

Пелагея Кочина померла (1999) столітньою!..