Еммі Амалі Нетер народилася 23 березня 1882 року в німецькому містечку Ерланген (тепер входить до агломерації Нюрнберг землі Баварія), де професор Макс Нетер, відомий працями з теорії алгебраїчних функцій, обіймав університетську кафедру. Саме там батьків приятель Пауль Гордан, «король інваріантів» і майстер алгебраїчної викладки, стане її першим науковим керівником, перед яким і витримає вона докторський іспит «Про повні системи інваріантів тернарних біквадратних форм» (1907). Вплив Гордана на цю роботу її юності був настільки великим, що в кінці дисертації, яку сама ж згодом назве « джунглями формул», Еммі наведе в символічному записі перелік повної системи інваріантів для заданої тернарної квартики з понад трьохсот форм, а портрет учителя відтоді завжди висітиме над її робочим столом.

Час змін настав: батько, курс якого донька, що мала вже шість публікацій, вела під час його нездужання, вийшов на пенсію; мати померла, а брат Фріц, недавній геттінгенський студент-математик, опинився на фронті. Тож 1916 року Еммі Нетер переїжджає до Геттінгена. Вона вже володіє солідним запасом знань, що так потрібні Давиду Гільберту й Феліксу Клейну для досліджень у теорії відносності. Проте отримати для неї «габілітацію» виявилось нелегко. На голосуванні переважали докази: «Як почуватимуться, повернувшись, наші вояки, коли їм дове-деться вчитися, сидячи біля жіночих ніг?» і «Якщо допустити, щоб жінка стала приват-доцентом, то згодом вона може стати й професором, а то й членом університетського сенату. Та чи дозволено жінці входити до сенату?» не зарадило й рішуче Гільбертове: «Але ж сенат — не лазня!» І все ж він знайшов вихід: Нетер почала читати лекції, що оголошувались під ім'ям професора Гільберта.

Тільки в 1919 році, вже після падіння монархії, Еммі Нетер нарешті стає першою в історії університету жінкою приват-доцентом. Хоча це була найнижча сходинка, навіть не посада. А так — привілей, але ж як окрилював! Тож 1922 року вона вже позаштатний екстраординарний професор (тобто асистент), хоч і це не передбачало ні обов'язків, ні утримання. Жартували, що «екстраординарний професор не знає нічого ординарного, а ординарний професор не знає нічого екстраординарного».

Зусиллями Ріхарда Куранта та у зв'язку з інфляцією і зниженням платоспроможності студентів Нетер почали щомісячно видавати 200-400 марок «викладацької стипендії на прожиття», що потребувало кожного року міністерського затвердження. У Геттінгені вона так і не домоглася штатної посади з гарантованою оплатою. Не була вона і членом жодної з академій. Її не обрали навіть до геттінгенського королівського науко¬вого товариства. «Традиції, забобони, зовнішні міркування пересилили її наукові заслуги і наукову велич, які на той час вже не заперечувались ніким» (Герман Вейль). Проте якраз у Геттінгені Нетер заклала основи зовсім нової алгебри, яку тепер називають загальною, або абстрактною (тобто теорію кілець, полів, ідеалів).

Разом з тим «грації не стояли напевно біля її колиски (Вейль), голос вона мала «гучний і неприємний, а одяг мішкуватий», викладала ж «кваплячись і збиваючись». Тож на заняття звичайно приходило від п'яти до десяти слухачів, та й ті за її власними спостереженнями «були чужоземцями». Знати б їй тоді майбутнє Бартела Ван-дер-Вардена з Голландії, Еміля Мартіна з Австрії, Павла Александрова з Росії! Хоч на перших порах саме Александров охрестив її незграбну зовнішність чоловічим означеним артиклем — «дер Нетер», а коли німецькі літери на дошці заміняли їй цілі поняття, вже Ван-дер-Вардену здавалося, «що її зворушливі спроби словами прояснити ці поняття мають протилежний ефект». Усього один раз у визначений час знайшла вона близько сотні студентів і здивувалась: «Ви, певно, помилились аудиторією?» Коли ж у відповідь зашуміло традиційне човгання ніг, яке замість аплодисментів починає й закінчує університетські години, пройшла вперед і впевнено відпрацювала, отримавши записку: «Гості зрозуміли Вас так же добре, як і будь-хто з Ваших постійних слухачів».

Еммі Нетер «ніколи не вірила в зло, їй навіть у голову не могло прийти, що зло може щось відігравати серед людей» (Вейль). «Її ж власна душевна доброта без найменшого хизування й нещирості, її життєрадісність і доступність, її здатність не помічати несуттєвого, створювали навколо неї атмосферу тепла, спокою і легкої радості. Зворушливою була її любов до учнів, які заміняли їй відсутність власної сім'ї. Жіночість її психіки виявлялась у м'якому й тонкому ліризмі відносин, що зв'язували її з людьми» (Александров).

Ван-дер-Варден як ніхто інший сприяв поширенню її ідей («Сучасна алгебра», Г930-1931). Справжнім тріумфом став для Нетер Міжнародний математичний конгрес у Цюріху (Швейцарія, 1932).

Та з приходом нової влади Еммі Нетер у 1933 році мусить емігрувати. Притулок для неї знайшовся у жіночому коледжі містечка Брін Мор, що в штаті Пенсільванія (США). Професор Нетер саме знаходилась у розквіті свого таланту, її математична інтуїція й техніка якраз досягай найвищого рівня і цілковитої гармонії, коли 14 квітня 1935 року, після операції, настала смерть.