Ніна Опанасівна Вірченко народилася 5 травня 1930 року в селі Завадівка, тепер це Корсунь-Шевченківський район Черкаської області. Сім’я часто переїздила, але як «найдорожчий родинний скарб завжди возила з собою «Кобзар» - обгортка світло-коричнева, всередині сірий папір, зачитаний аж до дірок». Поезії Шевченка, що, як сама зізнається, змалечку «пронизували кожну клітинку» дівчини, з часом розкривалися для неї «сильніше, глибше, розмаїтіше».

Школу вона закінчувала в Житомирі. Хоч і отримала золоту медаль, та до Московського університету була «принята в виде исключения» тільки тоді, коли пробилася аж до самого міністра освіти; проте навчатися мусила в Києві (1946), де в «гуртожитській кімнаті потрібно було воювати з пацюками за кожен сухарик, проте мала театри, концерти з божественним Вівальді, гурток радіотехніки й аеродинаміки» (Майя Орел). Була «закохана у «вічну гармонію і високу поезію» математики», «мріяла про міжпланетні польоти космічних кораблів» (Світлана Божко), та на заваді стали «морози, Азія, і сніговії, і безконечний шлях…на лісо валення, в каменоломні». Саме Кобзар був тоді для своєї землячки «і опорою, і осердям, і силою», тож Ужма – українка, жінка, математик, астроном – «не зламалась, хоч бачила таке, чого не може забути, хоч пережила те, чого не можна пережити» (Микола Шмигевський), добре хоч «є на світі сніг, на якому так зручно писати формули сонячної днини».

На початку літа 1958 року «нарешті попала на заочне відділення механіко-математичного факультету Київського університету ім. Тараса Шевченка і після довгих років розлуки з Математикою знову поринула у світ науки, де, працюючи, як сама каже, на 200%, таки вирвала у долі право на аспірантуру: математика варта того, щоб нею займатися серйозно!» Зоряним часом став для неї захист у Москві докторської дисертації «Нові типи парних (потрійних) інтегральних рівнянь зі спеціальними функціями» (1988), присвяченої батькам.

Вірченко – одна з небагатьох жінок у світі, яка, займаючись проблемами математичної фізики, дістала міжнародне визнання. Вона член наукового Товариства ім. Тараса Шевченка, Американського, Австралійського, Бельгійського, Единбурзького, Лондонського і Всеукраїнського математичних товариств, Соросівський професор (1997), її ім’я внесено до двох видань книги «Хто є в світі» (міжнародний довідник), вона одночасно є і акторкою, і героїнею першої з книг «Українки в історії», знято про неї документальний фільм «Ужма». Їй також присвоєно почесні звання «Заслужений працівник освіти України» (2006) й титул «Українська мадонна» (2005, від Міжнародного благодійного фонду Св. Марії), вона має дві академічні нагороди ім. Ярослава Мудрого і медаль «Будівничий України»…

А ще Ніна Вірченко – дослідниця і послідовниця життєвого та наукового академіка Михайла Кравчука, результатами якого «світ давно вже користується, не знаючи тільки, що він українець» (Євген Сенета, Австралія), у пам’ять про якого її зусиллями проведено в «Київській політехніці» ось уже одинадцять Міжнародних наукових конференцій (1992-2006), обладнано аудиторію його імені (2002), а біля шостого корпусу на Музейній площі відкрито пам’ятник, на постаменті якого закарбувалось Кравчукове кредо, що стало і її також: «Моя любов – Україна і математика», створена й документальний телефільм «Голгофа академіка Кравчука» та встановлено пам’ятну стелу на місці батьківського обійстя, де «народився всесвітньо відомий вчений, математик» й поповнено експонати його музею, вперше заснованого в місцевій школі її директором Степаном Лукашуком.

Вірченко видає також праці Кравчука, людини, що вивела на дорогу в небо Сергія Корольова й Архипа Люльку, а Джону Атанасову була «дуже корисною» для винаходу електронного комп’ютера: «Науково-популярні праці» (2002), «Розвиток математичних ідей Михайла Кравчука» (Київ – Нью-Йорк, 2004, понад 800 сторінок)…