Ада Августа Лавлейс народилася 10 грудня 1815 року в Лондоні й була єдиною «дочкою дому й серця» англійського поета Джорджа Гордона Байрона, сімейне життя якого не склалося. Його обраниця, міс Анна Ізабелла Мілбенк, «була глибокорозумна, все сказане аналізувала й робила певні вчені висновки; перетворюючи любов на математичне рівняння, послуговувалась формулами шкільної програми», тож поет, називаючи свою «найніжнішу дружину» математичною Медеєю й «принцесою паралелограмів», мусив знайти «невідоме в задачі, де відсутні жодні відомі величини» (Андре Моруа).

Востаннє батько бачив свою крихітку, коли тій було всього місяць від роду, але саме їй присвячено зворушливо ніжні ряд¬ки, що відкривають Пісню третю його знаменитої поеми «Паломництво Чайльд Гарольда».

А в листах до сестри Августи Байрон завжди турбувався про здоров'я дочки, ревниво випитував про її прихильність та інтереси: «Сподіваюсь, що боги нагородили її чим завгодно, тільки б не поетичним даром — одного подібного дурня в сім'ї достатньо» (1823).

Під впливом матері та її інтелектуальних друзів, Огастеса де Моргана й Чарлза Бебіджа, що рано втратив свою дочку, Ада стала вивчати математику. Її захоплення всіляко заохочувала й Марія Соммервіль, а після заміжжя (1835) ще й чоловік — Вільям, вісімнадцятий лорд Кінг, що став першим графом Лавлейсом, батьком її дітей — Генрі, Анни й Ральфа.

«Поряд з цілковито чоловічою здатністю до розуміння, що виявляється в умінні рішуче й швидко схоплювати суть справи в цілому, леді Лавлейс володіла всіма принадами витонченого жіночого характеру, її манери, її смаки, її освіта — особливо музична, в якій вона сягнула досконалості,— були жіночими в найпрекраснішому сенсі цього слова, тож поверховий спостерігач ніколи б не вгадав, скільки внутрішньої сили й знань заховано під її жіночою грацією. В такій мірі, в якій вона не терпіла легковажності й банальності, вона отримувала задоволення від істинно інтелектуального товариства і тому енергійно шукала знайомств з усіма, хто був відомий в науці, мистецтві й літературі» (Олбані Фонбланк).

«У той час як більшість з присутніх тільки роздивлялись його прекрасний пристрій — різницеву машину, видаючи своє захоплення вигуками, притаманними дикунам, що вперше побачили дзеркало або ж почули гарматний постріл, юна міс Байрон розібралась у принципі роботи та оцінила всю її красу» (місіс де Морган). Коли ж той задумав з'єднати ідею механічної арифметичної машини Готфріда Лейбніца з ідеєю програмного управління й створити аналітичну машину — прообраз сучасного комп'ютера, вона запропонувала допомогу: «Мені спало на думку, що деякий час у майбутньому моя голова може служити Вам для Ваших цілей і планів. Якщо так, якщо я коли-небудь зможу бути Вам корисною, — моя голова буде належати Вам» (1841). Бебідж з вдячністю прийняв цю пропозицію, і фея, як він називав її за маленький зріст, поринула в роботу.

Впевнена у своїх силах, Ада в листах до матері називає себе «Деборою, Ілією науки» — ще б пак, адже «в доньчиних венах всією їх камарильєю кров Байрона іншою не замінить». Лавлейс перекладає англійською «Опис аналітичної машини, винайденої Бебіджем», виконаний італійським військовим інженером Луїджі Менабреа, й додає до нього свій — утричі більший! — «Коментар» (1843), де вводить терміни «цикл», «робоча комірка» та складає першу у світі програму «Список операцій знаходження чисел Бернуллі», заклавши теоретичні основи для майбутніх програмістів, які на її честь нарекли пізніше одну зі своїх мов ім'ям «Ада»... Проте уряд відмовився фінансувати створення такої машини, змусивши Бебіджа гарячково шукати інші способи добування грошей. Так він конструює автомат для гри в хрестики-нулики й хоче давати платні сеанси, а ще разом з подружжям Лавлейс розробляє хитромудру систему ставок на кінських перегонах, що принесла тільки втрату родинних коштовностей.

«Математична муза», «повелителька цифр», Ада Лавлейс «працювала безперервно з семи годин ранку до того часу, поки не змушена була зупинитись через повну неможливість сконцентрувати далі увагу» (1843), й хвороба, яка «так мордувала», нарешті доконала її 27 листопада 1852 року. А вічний спочинок вона, як і заповідала, знайшла біля батька — у фамільній усипальні Байронів, що в Ньюстеді.